Епопея з реконструкцією столичного Будинку профспілок, який згорів у ніч з 18 на 19 лютого 2014 року, добігає завершення. Роботи на об'єкті, що відігравав одну з ключових ролей у Революції Гідності, виконані на 95%. Їх обіцяють закінчити до листопада. Передбачається, що в Будинку, крім приміщень ФПУ, розмістять офіси, коворкінг і музей Майдану. Обіцяють обійтися без розважальних закладів. До Будинку профспілок приїжджає Андрій Парубій...
– Боже, тут все по-інакшому! – відзначає з подивом Парубій. – Десь за рік після Майдану мені сказали, що відкривається паб – прямо там, де був штаб Самооборони. А там стоїть стійка (барна – УП). Прямо там, де був Штаб самооборони. Я кажу: "Хлопці, я не буду ще раз заходити. Закрийтесь негайно!".
– І що, вас почули?
– Не зразу. Довелося вживати заходів. Вони закрилися.
Сьогодні ФПУ веде переговори, щоб повернути орендарів, які були тут до пожежі 2014-го. Зокрема, піцерію, яка, за іронією долі, відкрилася якраз тоді, коли "Беркут" побив студентів на Майдані. Заклад проіснував трохи більше двох місяців, поки не сталася пожежа.
– А знаєте, що мені в душу запало? – питає Парубій і відразу відповідає: – Саме цей італійський ресторанчик. У тій піцерії були неймовірні тістечка. Я таких смачних не їв ні до того, ні після. Якби повернути її, це було б правильно.
фото Українська правда
Якщо барикади були м'язами Майдану, наметове містечко його серцем і душею, то Будинок профспілок – мозковим центром Революції.
На першому поверсі розташовувалися дві лінії охорони.
– Пропускали за перепустками, причому кожного дня перепустки були нові, – згадує спікер ВР, переступаючи будівельне сміття. – Головне було, щоб не заходили випадкові люди. Ми весь час остерігалися атаки. Фактично, тут відбувалося функціонування всіх керівних органів Майдану, приймалися ключові рішення.
Ось цей вхід ми декілька разів героїчно захищали. 10-11 грудня була атака. 11 грудня його ледь не захопив "Беркут". Довелося організувати всі наявні сили. Зібрали десь три-чотири "сотні". Вибудували лінію оборони. Вхід у будинок втримали – то був один з вирішальних моментів.
На першому поверсі працював один з найважливіших об'єктів Майдану – кухня.
– Вона забезпечувала виготовлення великої кількості їжі. Звідси її розносили по Майдану. Бувало так, що ми пару сотень тисяч людей мали прогодувати.
Звичайно, кухонь було багато, але ця – найбільша і найбільш функціональна. Також на першому поверсі була інформслужба та складські приміщення. Головні адміністративні центри починалися з другого поверху, – розповідає Парубій посеред порожніх коридорів і голих стін.
За його словами, Будинок профспілок протестувальники зайняли після того, як підписали угоду з керівництвом ФПУ. Але угода була швидше символичною. В інтерв'ю УП в грудні 2013-го "революційний комендант" Будинку Степан Кубів заявив, що оренда складала 500 гривень.
Після реконструкції на місці великої їдальні на першому поверсі тепер буде менший за площею буфет та зал президії ФПУ. Також, за словами директора господарського управління Володимира Циганенка, можливо, тут розмістять декілька магазинів та закладів харчування, які були в Будинку до Майдану.
Крім того, у будівлі відкриють музей Революції, який займе приміщення на першому та другому поверхах.
– Мене поінформували, що наш штаб відійшов інвестору, – посміхається спікер парламенту, наткнувшись на стіну на другому поверсі (приміщення після реконструкції не зберегли). – Тут був коридор, далі кімната, орієнтовно 40 "квадратів". У ній фактично проводилися всі ключові наради.
– Що відчуваєте, коли все це згадуєте?
– То ще дуже довго не можна буде спокійно згадувати (робить паузу, зітхає). Там був штаб національного спротиву, тут ще одна лінія охорони. Далі штаб самооборони.
Через ці вікна ми бачили Майдан, сцену, скільки людей. Гарний огляд. Інколи я тут пив каву перед тим, як робити обхід по барикадах.
фото Українська правда
В актовому залі, який збережеться після реконструкції, на другому поверсі проводили великі наради і не тільки.
– Періодично були культурологічні заходи, – з посмішкою пояснює Парубій. –Наприклад, репетиції вертепу. Я в ньому теж брав участь.
І ще ми тут "тітушок" збирали. Коли їх брали в "полон", вишикували на сцені, включали камери, питали, звідки вони, хто їм і скільки заплатив. Потім віддавали представникам міліції біля другої барикади. Передавали і зброю, яку вилучали.
– Ви їх опитували?
– У тому числі і сам, так.
– Як виглядала зустріч з ідеологічними противниками?
– Та вони не були ідеологічними противниками! Просто найманці. Люди поняття не мали, що і для чого. Але вони були небезпечні.
Під час Майдану проти нас використовували різні провокації. Була методика – завозили бомжів з усього Києва. Казали: "Йдіть туди, вас там нагодують". Було, що на Майдан завозили повій. Був етап – заходили "тітушки", провокували.
– Яка в них була зброя?
– Два рази була вогнепальна. До мене на другий поверх привели "тітушку" з пістолетом. Він його вже витягнув, щоб застосувати. Добре, що хлопці спрацювали професійно.
– Тобто на другому поверсі був замах на вас?
– Я б сказав так: було невдале намагання скористатися пістолетом...
– Скільки "тітушок" пройшло через цю залу?
– Багато. Були дні, коли тут збирали 100-150 чоловік.
– А навіщо повій завозили?
– Їм заплатили, щоб вони приїхали на годину та поверещали. На Майдані йде виступ і одномоментно починає десь 40 дівчат верещати, кричати, бігати в напівістериці. Ми весь час чекали нападу, було велике напруження, а коли така масова істерика, воно трохи збивало.
У гарячі місяці революції в Будинку профспілок примудрялися проводити уроки англійської, української мови, влаштовувати курси єдиноборств і вуличних боїв так званої "лави".
– Я сам багато років займався бойовим гопаком та карате. Є в тому досвід, – випрямивши спину зізнається Андрій Парубій. – Але вуличні протистояння мають свої характеристики. Дуже важлива колективна дія, щоб лава могла стримувати атакуючі дії противника.
– Як ви цьому всьому навчалися? Ви ж не просто прийшли і на Майдані всіх раптом зібрали?
– Я займався змалку, – відповідає спікер парламенту. – У 1988-му очолив молодіжну організацію "Спадщина". У нас були табори, як у "Пласті".
фото Українська правда
Коли я був комендантом "Українського дому" під час Помаранчевої революції, приїхали мої "спадщанці", кажуть: "Друже Вовк, що робити?". У мене псевдо "Вовк" було. Я кажу: "Те ж саме, що в таборі. Тільки в місті". Перше – харчування. Потім медична служба, інформцентр.
– Як приймалися рішення під час Майдану?
– Переважно на вулиці. Була рада Майдану, близько 40 чоловік. Десь половина – громадські активісти, інша – представники політичних партій. Турчинов, Яценюк, Кличко...
Озираючись на всі боки, Андрій Парубій згадує кумедний випадок.
– У мене проблема була – важко виконувати свої функції, бо багато людей впізнавали і підходили. Вирішив надіти балаклаву. Йде група бійців: "О, дивіться, Парубій у балаклаві". Чи за рахунок характерного носу, чи вимови – весь мій план із балаклавою був провалений, – сміється він.
На третьому поверсі Будинку профспілок розташовувалися медпункт і госпіталь.
– Звідси ти вже не міг просто зайти, мав одягнути бахіли і халат, – показує спікер парламенту. – Медпункт був аж до кінця і наліво. На певних етапах він був переповнений. Коли почав горіти будинок, всіх евакуювали і перевезли до Михайлівського собору.
Після закінчення реконструкції третій поверх займуть офіси центрального апарату Федерації профспілок України та зала для засідань. Перебуваючи в цьому місці, Андрій Парубій жваво згадує, як сам був частим гостем в імпровізованому госпіталі Будинку профспілок.
фото Українська правда
– Чотири рази отримував поранення різного ступеня. На Грушевського вісім осколків зайшло в ногу, розірвало руку. І ще, коли присів, граната прямо піді мною вибухнула, були спалені всі ноги.
Силовикам привезли гранати з Росії. Вони їх обмотували скотчем, ставили дріб(дрібну шрапнель – УП), і, розриваючись, вона наносила рани. Глибокі рани. Маса людей втратила очі.
На питання, що він бачить в оновленому Будинку профспілок, Парубій відповідає:"Точно не меморіал, не похорон. Всі хлопці, які були тут, повні сил, енергії, життєвого духу і мрій. Мені й самому серце розривається. Але це місце боротьби, а не місце плачу".
– На п'ятому поверсі перебувала 23 сотня і "Правий сектор", – продовжує ходити пустими коридорами Андрій Парубій. – Цей поверх був дуже "розкручений". Я всіх західних послів сюди водив. Вони питали: "Покажіть, де зброя?". А я відразу пропонував: "Можемо просто зараз піднятися".
Посли піднімалися до Дмитра Яроша, бачили хлопців, які після нічного чергування могли спати. Таким чином вдавалося той міф розвіяти про те, що тут склади зброї величезні, що тут готується збройний заколот.
– По чарчині пили тут із Ярошем?
– У нас було заборонено пити. Коли охорона затримувала когось, його випроваджували за межі Майдану. А "Правий сектор" ще й буки давав.
фото Українська правда
Я не буду приховувати, бували випадки, що хтось, напевно, міг випити. Але ти не міг пройти через барикаду, якщо був виразно випивший. На Майдані був сухий закон.
Як повідомили УП в Федерації профспілок, тепер на п’ятому поверсі розмістяться офіси членських організацій ФПУ: профспілка медиків, профспілка робітників ЖКГ, хімічної, металургійної промисловості та інші. На шостому поверсі, як і раніше, також будуть членські організації: профспілка будівельників, робітників освіти та науки, профспілка нафтовиків та енергетиків.
За словами Парубія, вище п'ятого поверху нічого особливого не було. Більшість кімнат там були закритими. Між сьомим і восьмим поверхом містилася майстерня, там робили дерев'яні щити і роздавали "сотням".
– Пожежа почалась, коли "Альфа" зайшла на верхні поверхи. Почалися сутички. Як стався сам підпал, мені не вдалося вияснити достеменно. Щодо слідчих не знаю, у слідство не втручався, – запевняє Парубій.
– Слава Богу, тоді вдалося всіх поранених вивезти, – продовжує він. – Але двоє хлопців таки загинули.
Я вважаю, що жертв могло бути набагато більше. Евакуацію провели дуже ефективно. Поранених переносили до Михайлівського собору. А Штаб Самооборони перенесли на Хрещатик, 24.
Екскурсію Будинком профспілок Парубій закінчує на сьомому поверсі, біля панорамного вікна. Саме в тому місці, звідки сенатор Джон Маккейн знімав на свій смартфон Майдан. Раніше тут спочатку був офіс Нацрадіо, потім – однієї з бельгійських компаній. У майбутньому тут розмістять приміщення профспілки атомників.
Сьогодні голову парламенту тут охоплюють сентиментальні спогади.
– Я дивувався, де такі люди беруться: юні, дуже світлі. Вони були просто неймовірні. Так, були люди, які мали досвід військовий, досвід у міліції. Але, наголошую, величезна кількість – юристи, історики, адвокати, IT-шники.
фото Українська правда
Це ми зараз уже стали трошки черствішими після АТО. Але на початку ті смерті на Майдані були жахом.
– Як ви, Яценюк, Кличко, Тягнибок та інші збиралися після масових розстрілів і щось вирішували? Як сприймали те, що відбувалося навколо?
– Коли почалися розстріли, не було нарад, тоді вже був бій, – відповідає він. –Перші смерті – це було щось неймовірно складне. Я годинами не міг від того відійти. Маса поранених, маса загиблих, і воно ще дуже довго в голові не могло вкластися. Про емоції не можна багато говорити, бо вони дуже гострі. Має час якийсь минути, щоб було спокійніше від того.
Це була велика трагедія, але наша мета була втримати Майдан, – продовжує Парубій. – Ніхто не знає, я вперше це кажу, але був запасний план – якщо Майдан не втримається, переїжджати на Західну Україну.
Оскільки всі ради й адміністрації Західної України перебували під нашим контролем, ми мали організувати там супротив, у Львові. Коли мене відвезли в лікарню після поранення і газового отруєння ввечері 18-го, мені прийшов сигнал: "Андрію, не вертайся на Майдан, зразу їдь у Львів, організовуй там штаб".
– Хто вам таке прислав?
– Прізвище не називатиму. Я сказав: "Це мій Майдан, я нікуди звідси не поїду". Зірвав крапельниці та повернувся на Майдан. Всі наші сили були спрямовані на те, щоб його втримати.
Ідея про переїзд до Львова була в дуже вузькому колі. І я навіть не знаю, чи достатньо коректно роблю, коли про це говорю. Якби нас тоді давили танками, ми мали відступати. Але не могли просто розійтися.
– Було відчуття, що переможете?
– Звичайно. На останньому етапі, скажу чесно, компроміси вже не приймалися. Треба було тримати барикади.
Мені потім розповідали хлопці, наскільки обезсилювалися підрозділи "Беркуту". Під кінець вони вже були демотивовані. Наша система управління – сотні, зміни, харчування – була більш ефективною.
Майдан продовжувався і далі, після зими 2014-го. Просто наші барикади переїхали під Дебальцеве, Маріуполь...
***
В оновленому Будинку профспілок Андрій Парубій проводить трохи більше години. По запорошених сходинках він виходить на свіже повітря, переварюючи все, що тут згадав.
По очах і за тембром голосу спікера парламенту помітно, що після екскурсії він ледве стримує емоції.
– Хлопці, у мене досі мозок рве, – зізнається Парубій не на камеру. – Коли ви мене виводите на емоції, цього робити не треба.
Коли після Майдану я став секретарем РНБО, все одно продовжував ходити на Майдан. Я тоді вперше мусив звернутися до психолога, тому що мене далі рвало. Психолог порадив змінити одяг та перестати з'являтися на Майдані. Я прислухався – і трохи стало легше.
За матеріалами Українська правда